Не забудь попросити пробачення... Переслідуваний каяттям, у люті долі.

І гнів зростає.

Несподівані рани позначають тишу, Насильство і туман.

Ніхто не хоче говорити.

Невігластво.

Нелюдяність життя змушує нас бути байдужими, не знати смирення,

не визнавати провини,

в'янути.

Щоб притупити біль.

Але тільки той біль, що пережитий і сповнений знаків,

залишає шрами і формує пам'ять,

тільки подряпини, спричинені мукою, як прохання про прощення, формують вибір.

І плач за мужність, що рухає кольори змін, даруючи страждання квітам

і подих на пелюстках.

Пробачте мені.