..це як шукати простір у долоні

У м'яких квадратах червоної самотності

У клавішах кохання, що змінилося вночі,

У каменях, що заплямовують життя,

У тому босоніж полірованому асфальті.

Бо шкіра злетіла

У блакитний дим

І в місяць, що рухає море

Яке плаче.

Коли сонце заходить і спека дня поступається місцем прохолоді ночі, атмосфера наповнюється енергією з присмаком таємничості.

У місті запалюються вогні, але пригоди і хвилювання далекі від них... ми шукаємо їх, прогулюючись біля моря, де фігури невиразні і де ми відчуваємо тільки море і кілька машин вдалині.

Час минає, і літня ніч запрошує нас загубитися і дозволити собі злитися з дьогтем нещодавно відремонтованої вулиці по сусідству.

Все стає можливим під відблисками місяця, сидячи і дивлячись на невиразний пейзаж, який змінюється з чорного на синій.

Це пристрасті кожного, для кожного, на хвилину або на всю ніч... ті, що закарбовуються назавжди, для звичного ковтка спогадів.