Яке ж життя схоже на ярмарок вогнів!

Вогні, які змушують мене заплющити очі.

Вони занадто яскраві, щоб їх витримати.

Якщо я заплющу очі, я відчуваю тінь посмішок,

я тремчу, і моє серце забилося.

Життя відволікається.

Яка картина білої самотності!

Яка маска сліз і кумедних ароматів.

Ми — нерухомі і розширені зіниці, що посміхаються без запалу.

Смуток.

Ти боїшся того, що не можеш ідентифікувати,

навіть якщо це щось знайоме.

Ти відчуваєш тривогу, не впізнаючи

танець стародавнього обличчя.

Смуток часу та історії. Танцюй, грай, обманюй.

Дружня посмішка, дисонансна нота. Далеке відлуння бруду та кишок.

Закрий очі, бо в темряві ти можеш бачити, твої думки стають ближчими і глибшими.

І те обличчя, яке спотворює моє, повернулося. Спогади.

Не все є таким, як здається.

Закрий очі зараз,

моторошна маска,

загублена душа,

ти пожираєш спокій замість того, щоб його шукати.

Тремтяче серце загубленої людини.

Він хоче сміливості, щоб бігати безглуздо навколо себе.

Не все є таким, як здається.